КОМПЛЕКСНИЙ МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ: НАЦІОНАЛЬНА ДОКТРИНА СТІЙКОСТІ УКРАЇНИ, СТРАТЕГІЯ СТІЙКОЇ ТА АКТИВНОЇ ОБОРОНИ, ТАКТИКА СТІЙКИХ АСИМЕТРИЧНИХ ДІЙ В ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНУ ЕПОХУ
DOI:
https://doi.org/10.35432/1993-8330appa3842021246296Ключові слова:
Національна Доктрина стійкості України в ХХІ столітті, Національна Стратегія стійкої та активної оборони, Тактика стійких асиметричних дій в інформаційно-психологічну епохуАнотація
Публікація присвячена дослідженню об’єктивної необхідності напрацювання в Україні і прийняття відповідних вимогам, загрозам і викликам часу Національної Доктрини стійкості України, Національної Стратегія стійкої та активної оборони, Тактики стійких асиметричних дій в інформаційно-психологічну епоху,в умовах перманентної та неоголошеної гібридної війни проти незалежної України, яка, вірогідно, розтягнеться на усе ХХІ століття.
The publication is dedicated to the study of the objective necessity to elaborate in Ukraine and adopt appropriate to requirements, threats and actual challenges the National Doctrine of Sustainability of Ukraine, National Strategy of Stable and Active Defence, Tactics of stable asymmetric actions during the information and psychological era in the conditions of permanent and undeclared hybrid war against independent Ukraine, which will probably last during the entire XXI century.
Посилання
Вітер О. «Територіальна оборона потребує законодавчого врегулювання». Голос України. 09.11.2019 р. С. 14.
Воєнна Доктрина України. Урядовий кур'єр від 26.09.2015. № 178. С. 4–6.
Доктрина інформаційної безпеки України. URL: http://www.president.gov.ua/documents/472017-21374
Дублян О., Сиротенко А. Богданович В. Виявити. Оцінити. Протистояти. Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник». №10. 2020. С. 4–8.
Закон України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 р. № 2469-VIII. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2469-viii.
Кабінет Міністрів України Постанова від 24 січня 2020 року «Про внесення змін до Методики формування спроможних територіальних громад». Урядовий Кур’єр. 31.01.2020 року. С. 19–22.
Лепіхов А., Храпач Г. Стратегія неприямих дій. Центр воєнної політики безпеки «Оборонний вісник». №12. 2019 р. С. 8–13.
Литвиненко О. У Росії не розуміють, що український націоналізм переміг. Український тиждень. №1-3. 22-28.01.21 р. С. 11.
Лук’янова І. О. Концептуальні засади зовнішньополітичної стратегії Королівства Норвегії. Міжнародні та політичні дослідження. 2019. Вип. 32. URL: http://heraldiss. onu. edu. ua / article/view/173849/193826/
Нижник Н. Р., Ситник Г. П., Білоус В. Т. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку): навч. посіб. Ірпінь: Преса України, 2000. С. 25–26.
Резнікова О. Забезпечення національної безпеки і національної стійкості: спільні й відмінні риси. Вісник Львівського університету. Серія філос.-політолог. студії. 2018. Вип. 19. С. 172.
Резнікова О. Концептуальні підходи до вибору моделей забезпечення національної стійкості. Стратегічні пріоритети. № 1 (49). 2019 р. С. 19.
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2020 року №1544-р. «Про затвердження Національного плану дій з виконання резолюції ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» на період до 2025 року». Урядовий Кур’єр від 22.12.2020 р.
С. 38–39.
Стратегія кібербезпеки України від 15 березня 2016 року №96/2016. URL: http://www.president.gov.ua/documents/962016-19836
Стратегія національної безпеки «Безпека людини – безпека країни» введена в дію указом Президента України від 14.03.2020 року 3392/2020. Урядовий Курєр. 16.09.2020 р. С. 14–15.
Ющик О. Криза влади чи влада кризи?. Голос України. №222(7479). 01.12.2020 р. С. 10.
Zebrowski C. The nature of resilience. Resilience. 2013. №1:3. Р. 159–173.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).