СУДОВО-МЕДИЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ: ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ, РОЗВИТОК ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ
DOI:
https://doi.org/10.35432/1993-8330appa1822021229120Ключові слова:
державне управління, судово-медичне адміністрування, судова експертиза, судово-медична діяльність, експерт, законодавство, кодексАнотація
В статті вивчено основні історичні етапи становлення та розвитку судово-медичної експертизи. Починаючи з античних часів досліджувалося питання тяжкості різних тілесних ушкоджень з метою встановлення причини смерті. Зазначено, що у період пізнього середньовіччя було зафіксовано вимоги до суду здійснювати огляд трупа за участю лікарів та обов’язково складати висновок, який міг бути підставою для винесення вироку. Таким чином, вперше було сформовано інститут судової експертизи. Після чого прокоментовано, що у часи Російської імперії вперше зафіксовано на законодавчому рівні відповідальність за вбивство та передбачалося обов’язкове проведення судово-медичної експертизи для встановлення причин смерті, що дало поштовх для накопичення практичних знань та розвитку судової медицини як окремої науки.
На думку автора, розвиток судово-медичного адміністрування припадає на дореволюційний період, спочатку судово-медична служба належала до сфери управління Міністерства внутрішніх справ і була тісно пов’язана з адміністративним апаратом губернських управлінь. Після революції службу судової медицини виключили зі складу зазначеного Міністерства та перевели до відомства охорони здоров’я.
Доведено, що в різні історичні часи, судово-медична експертиза знаходилась у підпорядкуванні або органів внутрішніх справ, або органів охорони здоров'я. Окреслено основні етапи зародження понять «спеціаліст» та «експерт». Проаналізовано сучасний стан державного управління судово-медичною діяльністю та визначено основні проблеми, що існують в цій сфері, зокрема здійснення контролю за судово-медичною експертизою з боку органів внутрішніх справ, юстиції та охорони здоров'я, а також виявлено суттєві недоліки законодавства, що регламентує судово-медичну діяльність.
Посилання
дення: історія становлення та діяльності кафедри судової медицини Національного медичного університету імені О. О. Богомольця (1841–2011) / Б. В. Михайличенко, С. С. Бондар, В. А. Шевчук та ін.; за ред. Б. В. Михайличенка. Київ: Нац. мед. ун-т ім. О. О. Богомольця, 2012. 148 с.
Гусаченко Є. О. Історико-правові передумови використання спеціальних знань. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2015. №3.
с. 243–253.
Дудич А. В. Поняття судового експерта як учасника кримінального провадження. Наше право. 2014. №6. С. 138–143.
Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. Народний комісаріат юстиції. 4-е вид. Харків: Друкарня УВО ім. М. Фрунзе, 1922. 1058 с.
Іщенко А.В. Періодизація використання спеціальних знань у юридичній практиці на ранніх етапах слов’янської державності. Науковий вісник Української академії внутрішніх справ: наук.-теорет. журн. Київ, 1996. № 1. С. 58–64.
Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13 квітня 2012. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17.
Кримінально-процесуальний кодекс УСРР. Харків: Юрид. Вид-во Наркомюста УСРР, 1927. 123 с.
Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень: наказ Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 р. № 53/5. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98.
Про судову експертизу: Закон України від 25 лютого 1994 року № 4038-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4038-12
Романюк Б. В. Участь спеціаліста на стадії досудового слідства: навч. посіб. Київ: Аванпост-Прим, 2010. 303 с.
Уголовно-процессуальный кодекс УССР. Москва: Госюриздат, 1960. 155 с.
Цивільний кодекс України: Закон України від 16.03.2003. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15
Юсупов В. В. Розвиток Українських судово-медичних закладів у першій половині ХХ століття. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2017. №3. С. 301–318.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).